Визначення місця проживання дитини

Визначення місця проживання дитини

Визначення місця проживання дитини це є право батьків. Передбачене право з визначення місця проживання дитини статтею 160 Сімейного кодексу України, яка говорить наступне:

  1. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків;
  2. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини;
  3. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Це передбачено статтею 161 Сімейного кодексу України. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.
Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

визначення місця проживання дитиниДеколи при визначенні місця проживання дитини сторони навіть після рішення суду не бажають його виконувати та намагаються самостійно визначити місце проживання дитини. У такому випадку діє стаття 162 Сімейного кодексу України, де зазначено, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.
Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров’я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.
Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов’язана відшкодувати матеріальну та мораль ну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.

Крім того, батьки дитини при визначенні місця проживання дитини, відповідно до ст. 163 Сімейного кодексу України, мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь – якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Однак, суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить інтересам дитини.

Інтереси виховання дітей більш повно здійснюються при їх спільному проживанні з батьками. У тих випадках, коли батьки внаслідок розірвання шлюбу або з інших причин не проживають спільно, виникає питання: з ким із них повинна проживати дитина?

Коли батьки розірвали шлюб або, не розриваючи шлюбу, за якимись причинами проживають окремо, питання визначення місця проживання дитини при відсутності домовленості між батьками (усної або письмової) вирішується органом опіки та піклування або судом.

Визначення місця проживання дитини за рішенням суду

Визначення місця проживання дитини це дуже складна категорія судових справ, адже від правильного вирішення такої справи залежить не тільки задоволення справедливих вимог кожної із сторін, від цього залежить доля дитини. Вирішуючи такі спори, суд в першу чергу керується інтересами самої дитини. При цьому, суд враховує, хто з батьків піклується про дитину; бере до уваги прихильність дитини до кожного із батьків, а якщо в родині є ще діти – то їхню прихильність один до одного. Береться в рахунок вік дитини, стан її здоров’я та індивідуальні якості; ставлення батьків до виконання своїх обов’язків додержання інтересів дитини; самостійний дохід того з батьків, з ким буде проживати дитина; наявність упорядженого жилого приміщення; можливість створення умов належного виховання та розвитку; стосунки батьків; матеріальне становище кожного з них; сімейний стан тощо.

Якщо суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання, на вимогу баби, діда або інших родичів дитина може бути передана комусь із них.

Оцінюються також особисті якості і спосіб життя кожного з батьків. Абсолютно ясно, що не можна, наприклад, довірити дитину батькові- алкоголікові, наркоманові або матері, що веде аморальний спосіб життя.

Якщо з’ясовується, що мати і батько рівною мірою мають необхідні якості вихователя, суд звертає увагу на інше: чи мають вони реальну можливість займатися дитиною, створити їй необхідні умови для виховання й розвитку. Тут суд враховує рід діяльності кожного з батьків режим їхньої роботи, наявність у родині матері (батька) осіб, здатних надати допомогу в догляді за дитиною (бабусь, дідусів, інших родичів), матеріальне становище батьків тощо. Але кращі побутові умови, більш високий рівень матеріальної забезпеченості одного з батьків самі по собі ніколи не кладуться судом в основу рішення про визначення місця проживання дитини. При вирішенні судом питання про визначення місця проживання дитини не приймається до уваги, хто з батьків був ініціатором розлучення або винуватцем розладу в сім’ї або її розпаді.
визначення місця проживання дитиниБажання самої дитини проживати з тим або іншим із батьків враховується, але не має для суду вирішального значення. Суд з’ясовує думку дитини, якщо вона по своєму віку, стану здоров’я, розвитку може її усвідомлено висловити. Для того щоб не травмувати дитину, розмова з нею проводиться, як правило, у позасудовій обстановці, у присутності педагога й у відсутності осіб, які могли б зробити на дитину психологічний тиск.
Допомогу суду у вирішенні складних, часом досить конфліктних ситуацій про визначення місця проживання дитини здійснюють органи опіки та піклування. Вони проводять необхідні обстеження й представляють у суд свій професійний висновок по суті суперечки між батьками. їхня участь у судовому процесі законом визнається обов’язковою. Висновок органів опіки та піклування не має для суду обов’язкового значення. Однак, суд не може не надати такому висновку ніякого значення. Якщо суд прийде до іншого висновку, він у своєму рішенні повинен обґрунтувати, чому думка органа опіки та піклування ним у цьому випадку відкидається.

Визначення місця проживання дитини з одним із батьків не відбивається на батьківських правах іншого із батьків.

Право батьків на відібрання малолітньої дитини від інших осіб закріплене ст. 163 СК України. Наявність у батьків абсолютного суб’єктивного права на визначення місця проживання дітей, які не досягли 14 років, забезпечує їм можливість вимагати повернення малолітньої дитини від будь-якої іншої особи, яка утримує її у себе не на підставі закону або рішення суду. Разом із тим при вирішенні конкретного спору, суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам. Таким чином, суд при вирішенні спору виходить із необхідності найбільш повного забезпечення інтересів дитини, а не формального задоволення права батьків на її виховання.

Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов’язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними, а також право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.

Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і передачі її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.

Дякую за оцінку

Один Коментар

  • Ірина листопада 23, 2018 at 2:22 pm

    Чи підійде рішення суду при перетині кордону з ЄС про усунення перешкод у вихованні дитини в якому зазначено, що дитина проживає з матір’ю ? Або якщо це зазначено в рішенні про розлучення?

Відповісти

Ваша електронна адреса не буде опублікована.